Незаконний виконавчий збір
Виконавчий збір багато хто сприймає як неминучу «надбавку» до боргу. Відкрили виконавче провадження — отже, автоматично плюс десять відсотків, плюс витрати, плюс ще якісь постанови, які приходять у «Дії» або поштою тоді, коли людина вже й так не розуміє, що відбувається. Але в праві автоматизм небезпечний. Виконавчий збір справді є платою до державного бюджету за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, однак він має нараховуватися тільки тоді, коли для цього є законна підстава. Не кожне виконавче провадження дає право стягувати збір. Не кожна постанова виконавця є правильною лише тому, що вона винесена на офіційному бланку.
Як адвокатка, я завжди прошу клієнта не починати з фрази «з мене незаконно стягнули гроші», а спершу показати документи. Постанову про відкриття виконавчого провадження. Постанову про стягнення виконавчого збору. Сам виконавчий документ. Розрахунок боргу. Дату, коли рішення було фактично виконано. Бо саме в датах часто ховається відповідь. Якщо боржник виконав рішення до відкриття виконавчого провадження, одна ситуація. Якщо після відкриття — інша. Якщо рішення скасоване — третя. Якщо справу виконує приватний виконавець — зовсім інша правова конструкція, бо там йдеться не про виконавчий збір, а про основну винагороду приватного виконавця.
Незаконне нарахування виконавчого збору зазвичай виникає там, де державний виконавець механічно переносить стандартний підхід на справу, для якої закон передбачає виняток. Людині просто додають суму до боргу, не пояснюючи, чому саме вона має її сплачувати. І тут важливо не мовчати. Виконавчий збір може бути значним, особливо у великих майнових спорах, кредитних боргах, іпотеці, стягненні шкоди або аліментах із великою заборгованістю. Десять відсотків від суми боргу — це не дрібниця. А якщо ці гроші нараховані безпідставно, їх потрібно оскаржувати так само серйозно, як і сам борг.
Штрафи виконавця
Штраф у виконавчому провадженні — це не покарання за те, що людина бідна, розгублена або не має грошей. Закон пов’язує штраф насамперед із невиконанням без поважних причин рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, утриматися від певних дій або виконати рішення про поновлення на роботі. Наприклад, передати дитину, допустити до житла, поновити працівника, виконати немайнове судове рішення. Виконавець має надати строк для виконання, перевірити його виконання, встановити відсутність поважних причин і тільки після цього накладати штраф. Якщо цього ланцюга немає, постанова слабка.
Штрафи стають незаконними, коли виконавець підміняє перевірку формальністю. Не з’ясував, чи отримав боржник постанову. Не перевірив, чи мав він реальну можливість виконати рішення. Не врахував хворобу, воєнні обставини, евакуацію, перебування за кордоном, відсутність доступу до майна або інші об’єктивні перешкоди. Особливо часто це видно у справах про побачення з дитиною або виселення, де життя складніше за паперову схему. Якщо боржник не виконав рішення не через злість, а через фактичну неможливість, штраф не можна ставити на конвеєр. Закон говорить саме про невиконання без поважних причин. Це не прикраса в тексті, а обов’язкова умова.
Коли збір не стягується
Є випадки, коли виконавчий збір не повинен стягуватися взагалі. Наприклад, за виконавчими документами про конфіскацію майна, за більшістю періодичних платежів, за документами, що підлягають негайному виконанню, за рішеннями Європейського суду з прав людини, а також коли виконання судового рішення здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми в порядку гарантій держави щодо виконання судових рішень. Так само виконавчий збір не стягується, коли рішення виконує приватний виконавець. У цьому випадку державний виконавчий збір просто не є правильним видом платежу.
Дуже важливий виняток стосується скасованого рішення або виконавчого документа, який суд визнав таким, що не підлягає виконанню. Якщо підстава для примусового виконання зникла, виконавчий збір не повинен залишатися як окремий «хвіст» боргу. Закон прямо передбачає, що в такій ситуації виконавчий збір не стягується, а вже стягнутий підлягає поверненню. На практиці ж боржники часто стикаються з дивною картиною: основне рішення скасоване, провадження закінчене, а постанова про збір і далі живе в реєстрах, блокує рахунки, створює нове виконавче провадження. Це не нормально.
Окрема історія — добровільне виконання до відкриття виконавчого провадження. Якщо боржник виконав рішення ще до винесення постанови про відкриття провадження, а потім стягувач усе одно подав документ виконавцю, питання виконавчого збору треба перевіряти дуже уважно. Боржник має показати докази: платіжні доручення, квитанції, акти приймання-передачі, листування, розписки, банківські виписки. Не словами «я ж уже заплатив», а документами. Бо виконавець працює з тим, що є в матеріалах провадження. Якщо доказів немає, навіть правильна по суті позиція може виглядати слабко.
Аліменти і виконавчий збір
Аліментні справи мають свою логіку. За звичайними періодичними платежами виконавчий збір не стягується так, як за класичним боргом, але аліменти є винятком, коли накопичилася заборгованість. Закон передбачає нарахування виконавчого збору із заборгованості зі сплати аліментів, якщо сукупний розмір боргу перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців. У подальшому збір може нараховуватися щомісяця залежно від простроченого щомісячного аліментного платежу. Тому не всяке нарахування збору в аліментній справі незаконне, але воно точно має спиратися на правильний розрахунок.
Незаконність у таких справах часто виникає через помилки в розрахунку заборгованості. Наприклад, не врахували платежі напряму стягувачу, помилково взяли неправильний розмір доходу, не врахували зміну способу стягнення, період проживання дитини з платником або рішення суду, яке змінило розмір аліментів. Іноді платник сам винен у тому, що не передавав виконавцю квитанції. Але буває й інше: документи подавали, а їх просто не внесли до розрахунку. У такому випадку потрібно оскаржувати не лише виконавчий збір, а й сам розрахунок аліментної заборгованості, бо збір стоїть на ньому як на фундаменті.
Помилки у постанові виконавця
Постанова виконавця повинна бути зрозумілою. У ній має бути видно, хто її виніс, у якому провадженні, на підставі якого виконавчого документа, яку суму стягують, чому саме такий розмір і який порядок виконання. Коли боржник отримує документ, де просто зазначено суму без розрахунку, без пояснення правової підстави або з посиланням «на статтю 27» без урахування винятків, це вже привід для перевірки. Формальне посилання на закон не робить постанову законною. Виконавець має застосувати норму до конкретної справи.
Ще одна поширена помилка — дублювання виконавчого збору. Наприклад, документ уже був у державного виконавця, частина збору нарахована або стягнута, потім документ повернули, пред’явили повторно, і новий виконавець нараховує збір так, ніби попередньої історії не було. Закон передбачає, що при наступних пред’явленнях виконавчого документа збір стягується лише в частині, яка не була стягнута під час попереднього виконання. Це проста норма, але в реальних провадженнях її іноді забувають. Боржнику доводиться самому піднімати старі постанови, платіжки й доводити, що вдруге з нього беруть те, що вже було враховано.
Оскарження штрафу виконавця
Оскарження штрафу або виконавчого збору починається з копії постанови. Не зі скриншота суми в застосунку, не з повідомлення банку про арешт рахунку, а саме з процесуального документа. Якщо постанову не надали, її треба витребувати. Без неї важко зрозуміти, що саме оскаржується: штраф за невиконання немайнового рішення, виконавчий збір, витрати виконавчого провадження чи окрема постанова про арешт. У виконавчому провадженні різні постанови мають різні підстави, різний порядок оскарження і різну доказову логіку.
Закон дає можливість оскаржувати рішення, дії та бездіяльність виконавця. Якщо йдеться про виконання судового рішення, скарга може подаватися до суду, який видав виконавчий документ. Якщо оскаржується постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження або штрафів, така справа за законом належить до адміністративного суду. Строк — десять робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Цей строк короткий. Його не варто витрачати на довгі суперечки телефоном.
У скарзі або позові потрібно чітко показати, у чому саме незаконність. Наприклад, рішення було виконане до відкриття провадження. Виконавчий документ визнано таким, що не підлягає виконанню. Провадження виконував приватний виконавець, тому державний виконавчий збір не мав нараховуватися. Постанову про штраф винесли без встановленого строку для виконання. Боржник не був належно повідомлений. Існували поважні причини невиконання. Розрахунок аліментної заборгованості помилковий. Чим точніше сформульована причина, тим складніше відповісти на неї загальною фразою «все законно».
Я часто бачу, як люди пишуть скарги занадто широко: «прошу скасувати всі незаконні дії виконавця». Емоційно зрозуміло, юридично слабко. Суду або керівнику виконавчої служби треба дати конкретний предмет. Постанова від такої-то дати. Провадження номер такий-то. Сума така-то. Порушення таке-то. Докази додаються. Саме так виглядає робочий документ, а не лист роздратованої людини, яку загнали в кут арештами і незрозумілими сумами.
Як повернути незаконні кошти
Якщо штраф або виконавчий збір уже стягнули, скасування постанови має тягнути за собою фінансові наслідки. Недостатньо отримати рішення, де написано, що дії виконавця незаконні. Потрібно домагатися фактичного повернення коштів, зняття арештів, закінчення похідних проваджень, виключення зайвих сум із автоматизованої системи виконавчого провадження та реєстрів. На практиці це окремий етап, і його не можна залишати на «само якось виправиться». Не завжди виправляється.
Для повернення незаконно стягнутих коштів важливо зібрати повний фінансовий слід: постанову, платіжні документи, виписки з рахунків, довідку про розподіл стягнутих сум, постанову або судове рішення про скасування незаконного нарахування. Якщо збір пішов до бюджету, процедура повернення може бути бюрократичною, але це не означає, що боржник має подарувати державі гроші, які з нього стягнули без правової підстави. Якщо штраф або збір досі висить як борг, потрібно вимагати не лише скасування постанови, а й припинення його примусового виконання.
Найкраща позиція в таких спорах — спокійна і документальна. Не треба доводити, що всі виконавці неправі або що система завжди діє проти боржника. Треба показати конкретну помилку в конкретній постанові. У виконавчому провадженні законність тримається на деталях: дата відкриття, дата виконання, підстава для збору, виняток із закону, повідомлення боржника, розрахунок, строк, поважні причини. Якщо ці деталі зібрані, незаконні штрафи та виконавчий збір можна скасувати. А якщо документи не зібрані, навіть справедлива образа часто залишається лише образою.
Залишити відповідь